Українсько-етнічний стиль: модно чи правильно?

 Моя сторінка присвячена саме стародавньому етнічному стилю, проте, якщо є бажання можно переглянути сучасний варіант цього одягу:
https://vseosvita.ua/library/etnicnij-stil-v-sucasnomu-odazi-143728.html

 Із історії Виникнення українського етнічного стилю

  Історія становлення українського етнічного стилю налічує багато століть. Він формувався під впливом соціальних і культурних змін упродовж усієї історії нашої держави.

   Джерелом української етніки були традиційні цінності народу, до яких поступово додавалися культурні надбання різних часів. На початку та впродовж XIX століття в результаті просвітницької та громадської

діяльності видатних українців І. Котляревського, І. Франка, М. Заньковецької, родини Косач-Драгоманових, до якої належала Л. Українка, формувався інтерес до побуту, звичаїв українського народу. Предмети народного мистецтва або речі, виконані в етнічному стилі, знаходили своє місце в побуті української інтелігенції.

  Поступово традиційний народний стиль потрапляв у міський інтер’єр у вигляді орнаментів, кольорів, форм звичайних предметів побуту.

    На початку XX століття відбулися зміни в українському народному одязі. Традиційну сорочку поєднували з європейським костюмом. Відомим любителем такого вбрання був Іван Франко, який носив вишиту сорочку з піджаком.

Сучасне вбрання, виконане в українському етностилі, не тільки несе частку нашої стародавньої культури, а й набуває символічного й патріотичного змісту. Дизайнери поєднують український стиль із сучасними трендами. Шанувальниками етностилю в Україні стали чудові майстри: львів’янка Оксана Караванська , вінничанка Людмила Бушинська . Також у цьому стилі виготовляють одяг ате-льє-бутік «Отаман» , київські майстерні-студії «Шляхетний одяг», «Треті півні», «Ладосвіт» та багато інших.

  Український народний стиль сьогодні є важливою складовою проектної роботи архітектурних майстерень, дизайну автомобілів, телефонів, рекламних повідомлень і ще великої кількості інших речей.

Національний костюм

   Разом з мовою, фольклором народний костюм є визначальним чинником, що вирізняє нас із-поміж інших народів. Він зберігає традиційні основи, має чіткі композиційно-колористичні закономірності та принципи формотворення.

 Загальні спільні художні ознаки українського національного вбрання виявляються:

• у подібності виготовлення матеріалів ручним способом;

• принципах крою й поєднання частин в єдине ціле;

• колориті всієї композиції одягу, виготовленого відповідно до статі, віку, соціального положення, функціонального призначення.

 Регіональна належність українського костюма відображена символами, технікою вишивання, колірною гамою ниток.

  Залежно від пори року вбрання поділяли на літнє  й зимове. Через природно-кліматичні особливості місцевості одяг мешканців лісової смуги Полісся відрізнявся від одягу горян — гуцулів, бойків, лемків і від одягу жителів лісостепових Поділля, Наддністрянщини, Слобідської України або степових земель Запоріжжя та Бессарабії.

Також вбрання було святковим (повний стрій) і буденним.

  Основою національного вбрання вважають повний святковий стрій.

  Регіональні ознаки українського етнічного стилю одягу

Важливим в українському костюмі є його комплексність. Основними компонентами є натільний, поясний, нагрудний і верхній одяг. До комплексу також належали головні убори, пояс, прикраси, взуття. Кожний з компонентів виконував певне функціональне призначення, відрізнявся матеріалом, конструкцією, орнаментально-колористичним рішенням, оздобленням, а також способом носіння.

 Народні традиції вимагали поділу одягу для дорослого населення за статевою ознакою.

 Типи крою одягу та матеріали давали можливість конструювати фасони, що визначали фігуру тільки в загальних рисах. Існували базові силуети, які традиційно були прямокутними або трикутними.

 Український жіночий костюм за силуетом має ознаки підкресленої жіночності, що виражена в його припасова-ності до фігури. Для підкреслення пропорції фігури використовували пояс на талії  або крій елементів нагрудного одягу. Наприклад, у керсетці завищували талію, робили розширення від талії до низу, вставляючи клини, які називали вусами . Прикрашали керсетку аплікацією та нашивками зі шнурів. Великий виріз горловини давав можливість демонструвати декоративні прикраси, які носили поверх натільної сорочки.

 

  Елементи чоловічого костюма підкреслювали значно менше й не прагнули зміни зорового сприйняття пропорцій та об’єму тіла чоловіків.

 Спеціального дитячого одягу в українців не було. Одяг дітей відрізнявся від дорослого лише розмірами та майже не поділявся за статевою ознакою. Діти до шести років (і хлопчики, і дівчатка) одягали лише сорочку як натільний і нагрудний одяг. У ході дорослішання відбувалося збільшення елементів одягу.

 Український національний костюм має свої особливості та відмінності залежно від регіону. Одяг мешканців Полісся, Слобожанщини, Наддніпрянщини або Карпат має характерні відмінності в силуеті, крої, колірних рішеннях і способах носіння.

Жіноча сорочка

  Сорочки Лівобережжя та Київщини були без коміра, лише з вузенькою обшивкою або тасьмою по краю зібраного на нитку полотна навколо вирізу для шиї . На території Правобережжя (крім Київщини) крій різнився: був зі стоячим або відкладним коміром .

  Незалежно від наявності коміра жіночі сорочки шили з розрізом посередині грудей. У лівобережній сорочці пазуху не вишивали, а в правобережній майже завжди була вишита.

   В усіх українських жіночих сорочках рукава широкі й довгі: зазвичай ширина рукава дорівнює двом третинам від довжини . На Правобережжі рукава шили з манжетами та з оборкою біля зап’ястка.

  Довжина українських жіночих сорочок повинна була сягати по «кісточки». З-під плахти чи запаски могло бути видно долішній вишитий край сорочки — поділ. Сорочки, що носили зі спідницями, шили трохи коротшими.

  Площинне вінкоподібне вбрання голови в різних регіонах України виконували з різного матеріалу та за різними конструкціями. Такий тип головного убору робили на твердій (іноді картонній) основі.

  Намітка покривала жіночу голову в ознаку того, що жінка заміжня. Цей вид рушникових уборів виготовляли з тонкого полотна, а довжина деяких наміток сягала 4 метрів. Зображення жінок у таких головних уборах є на фресках собору Софії Київської.

  До головних уборів належали хустки, серед яких особливо цінували шовкові та вовняні. Вони були невід’ємним атрибутом народного весільного обряду.

  Серед чоловічих головних уборів в Україні були поширені шапки, капелюхи, брилі, крисані (мал. 3.27).

Прикраси

  Одяг неодмінно доповнювали прикрасами: нагрудними, на пальці, у вуха. Особливо цінували багаті намиста, які виготовляли зі справжніх коралів і носили в багато низок різної довжини. Полюбляли також намиста з бурштину. У західних регіонах поширеними були бісерні оздоби, наприклад нашийні стрічкові ґердани та площинні силянки, скляні намиста. Вагомим доповненням були святкові дукачі, які носили разом з намистом.